Потреба потужної, але легкої універсальної артустановки для кораблів невеликої водотоннажності та катерів була усвідомлена керівництвом Радянського ВМФ наприкінці 1960-х років. Тактико-технічне завдання створення нової установки було затверджено 30 вересня 1969 року. 15 березня 1971 року було прийнято ухвалу Ради міністрів СРСР про створення нової зброї. Технічний проект установки, що отримала робоче найменування А-221, був представлений розробником – ЦНДІ “Буревісник” (м. Горький). Головним конструктором установки був Г. П. Риндик.
Випробування установки на Ржевському полігоні проходили з 14 квітня до 14 червня 1977 року. Корабельні випробування було проведено з 23 січня до 30 січня 1979 року на ракетному катері Р-5 проекту 1241-1 в районі Балтійська. Артустановка А-221 була використана 22 червня 1979 року під індексом АК-176.
Випробування показали, що АК-176 може бути досить ефективним засобом для боротьби з крилатими ракетами типу «Гарпун» і «Томагавк», що летять низько. Так, на навчаннях АК-176 успішно збивала ПТУРС «Фаланга», що імітували ракети «Гарпун». На ураження однієї ракети витрачалося близько 25 снарядів.
А-176 є одноствольною автоматичною артилерійською установкою закритого типу з дистанційним і місцевим управлінням. Ствол установки – моноблок з кожухом, нарізка ствола постійна. Затвор вертикальний клиновий. Автоматика працює за рахунок енергії відкату. Охолодження ствола безперервне зовнішнє. Спеціальна система проганяє забортну воду зі швидкістю 3,5 метри в секунду між кожухом та моноблоком. Завдяки цьому АУ може розстріляти боєкомплект двома чергами по 75 пострілів із перервою між ними 30 хвилин.
Живлення безперервне, з двох боків, обоймове. Усі механізми системи подачі розділені на дві однакові групи – праву і ліву і пов’язані в єдиний кінематичний ланцюг, тобто мають привід від загального електродвигуна. Система подачі складається з платформи, на якій розташовані два горизонтальні транспортери з обоймами для патронів по 76 штук, два ланцюгові елеватори з приймачами і два маятники з приводами. З транспортерів патрони штовхачами подаються у вертикальні затвори. Перенесення патрона з елеватора в приймач хитної частини здійснюється маятником. Можлива подача ручним способом.
Вперше в радянських корабельних артилерійських установках в А-176 були широко застосовані легкі сплави для зменшення ваги установки. Так, корпус АУ являє собою зварену конструкцію з алюмінієво-магнієвого сплаву Амr61 товщиною 4,0 мм. Цікаво, що проєктом було передбачено і варіант сталевої башти завтовшки 5 мм, яка захищала б АУ від куль і осколків снарядів, але зате вага АУ в такому варіанті збільшилася б на одну тонну. Тому радянське керівництво вирішило, що життя матросів дешевше за одну «зайву» тонну ваги.
Для наведення АК-176 можливі три способи:
– Дистанційно-автоматично, під управлінням корабельної радіолокаційної системи управління стрільбою МР-123/175;
– Напівавтоматично, за допомогою баштового оптичного прицілу К-221А;
– Вручну, за допомогою візирів ВД-221, розташованих у самій установці.
У перших двох випадках командир установки і електрик перебувають у правому відсіку бойового відділення А-176, ні в що не втручаються, а лише стежать за роботою механізмів, а в останньому випадку приймають управління на себе.
Стрільбу ведеться зі скорострільністю 30, 60 або 120 пострілів на хвилину. Максимальна тривалість безперервної черги – 70 пострілів, після чого потрібно охолодження протягом 25-30 хвилин. Час переходу з похідного становища до бойового — 3 хвилини, з бойового до режиму стрільби — 15 секунд. Боєприпаси уніфіковані з установкою АК-726. Маса унітарного патрона 12,8 кг, маса зенітного і осколково-фугасного снарядів – 5,9 кг. Снаряди споряджені 400 грамами вибухової речовини A-IX-2.
Розрахунок установки в штатному режимі – 2 людини, командир і електрик. Для обслуговування установки в ручному режимі розрахунок збільшується до 4 осіб.
Боєприпаси установки А-176 уніфіковані із 76-мм спареною установкою АК-726. Вага унітарного патрона 12,8 кг, а довжина – 818 мм. Снаряд вагою 5,9 кг споряджений 400 г потужної вибухової речовини А-IX-2. Для ураження морських та берегових цілей снаряд забезпечується головним ударним підривником ВГ-67, а для зенітної стрільби – неконтактним (радіолокаційним) підривником АР-51Л. При стрільбі з радіопідривником забезпечується ефективне ураження літака або ракети під час промаху до 8 метрів.
Серійне виробництво АК-176 велося на Горьківському машинобудівному заводі. АУ АК-176 встановлювали практично на всіх типах малих кораблів і катерів. Серед них були – малий ракетний корабель на повітряній подушці пр. 1239; ракетний катер на підводних крилах пр.206МР; малий ракетний корабель пр. 1234.1; ракетний катер пр. 1241.1; малі протичовнові кораблі пр. 1124, 1241.2; десантний корабель пр. 775М тощо.
Тактико-технічні характеристики АК-176:
калібр, мм: 76,2;
Довжина ствола, калібрів: 59;
Маса снаряда, кг: 5,9;
Початкова швидкість снаряда, м/с: 980;
Принцип заряджання: обойменный, автоматичний;
Швидкострільність, вистр./хв: 30, 60, 120-130;
Загальна маса АУ, кг: без боєкомплекту – 11200, з боєкомплектом – 13100;
Радіус обмітання по стволам, мм: 4400;
Кут підйому ствола, град: -15 ° / + 85 °;
Максимальна швидкість вертикального наведення, град./с: 30 °;
Максимальна швидкість горизонтального наведення, град./с: 35 °;
Максимальна дальність стрільби, м: наземні цілі –15700 (ефективна дальність 12 000);
Досяжність за висотою, м: 7000;
Розрахунок установки, чол.: 2;
Боєкомплект на ствол: 152
Фотографії дано в дзеркальному відображенні
