Межа, що визначає конструкція сучасних танкових (і протитанкових гармат теж), видна цілком виразно, – визначають її міцність сталі, використовуваної в стволах гармат, і енергетичні можливості хімічних метальних речовин. Ні, звісно, є проєкти всіляких гармат-котушок (гауссовок) і рейкотронів, де розгоном снаряда займатиметься електрика, яка не знає меж, – але в осяжному майбутньому я не дуже уявляю собі досить компактні генератори для бронетехніки, здатні підтримувати пристойний темп вогню такої зброї. Є також проєкти гармат на ЖМВ, однак незважаючи на всі їхні переваги над звичайними артсистемами, і реалізованість у доступному для огляду майбутньому – артсистеми на ЖМВ ще не цілком опрацьовані. Свою негативну роль у недостатньому темпі розроблення таких гармат відіграє також косність військових, які не бажають переходити на новий формат озброєння.
Що ж робити? А просто – у ракет ось немає такої межі, поки є хоч якась тяга, – швидкість буде збільшуватися (у вакуумі, зрозуміло). Але і в атмосфері має вийти непогано. Цими міркуваннями керувалися творці надшвидкісних кінетичних бронебійних ракет MGM-166 LOSAT.
Дійсно, розігнана до 1650 метрів на секунду (5М) ракета могла пробити броню великої товщини своїм вольфрамовим ломом, що заміняв їй звичайну боєголовку. Фактично, це був збільшений ОБПС із ракетним приводом, – ефект виходив відповідний. Але ж ракета ще й була керованою, тобто, промахнутися нею треба було сильно постаратися.
Стандартним носієм таких ракет мав стати безвідмовний Humvee, і першу батарею вже було поставлено на озброєння американських десантників, коли хтось із військових запитав: а як бути, якщо проти нас буде не два танки, а танкова рота і ще дюжина БМП? Адже зрозуміло, що, незважаючи на бойові якості ракети, навіть заброньований Humvee протримається на полі бою рівно стільки, скільки знадобиться 30-мм снаряду (якщо не кулям КПВТ) на політ до цілі. Непорядок.
Тому, паралельно з доопрацюванням ракети були зроблені експерименти зі створення більш серйозної бойової машини. Дванадцять ракет заховані в броньовану башту (зверху на ній притулився ще й дистанційно керований великокаліберний кулемет), яку встановили на шасі легкого танка M8. Машина вийшла – просто чудо! Прохідність танкова, солідний БК, башта, що обертається на всі 360 градусів, дальність стрільби 5000 м, можливість одночасної стрільби по двом цілям (у секторі наведення), бронезахист від 25-30 мм снарядів, відсутність імовірності вибуху власного боєкомплекту в разі можливого ураження машини протитанковою зброєю (у машині цієї вибухівки немає, спереду і позаду легкі кришки – вигорить зі свистом порох, башту на металобрухт, – а корпус із екіпажем і не постраждають), загалом – машина те, що треба. До купи зробили ще й варіант на базі БМП Бредлі, – вийшло теж непогано.
Усе було б добре, якби не одне, і навіть два «але»:
І були цими «але» ось що:
– по-перше, розпад СРСР різко знизив танкову загрозу, і ідею вирішили вдосконалити наскільки можливо, а поки що відкласти.
– по-друге, тим паче, що прогрес електроніки і ТТРД навів на думку про створення набагато компактнішої і дешевшої ракети.
Загалом, і на танковому шасі машина не пішла, і на джипі лише одну батарею було зроблено, але ідея не вмерла, наразі розроблення компактнішої дешевої ракети зі збільшеною дальністю польоту до 8000 м тривають у рамках програми Compact Kinetic Energy Missile.
Фотографії подано в дзеркальному відображенні
