Торпеда Т-15 залишилася легендою в історії радянського ВМФ. Вона зникла, не встигнувши з’явитися, проте сформувавши зовнішній вигляд перших атомних підводних човнів.
У розпал холодної війни 12 серпня 1953 року були проведені успішні випробування нової радянської зброї жахливої руйнівної сили – термоядерної бомби.
Один із творців цієї бомби, нещодавно обраний дійсним членом Академії наук СРСР, 32-річний Андрій Дмитрович Сахаров запропонував як «засіб доставки» використати атомні підводні човни проєкту 627, які розроблялись, оснастивши кожну з них гігантською торпедою під термоядерний 100-мегатонний заряд (приблизно в 6000 разів потужніший за бомбу, скинуту на Хіросіму).
За задумом молодого академіка, підірвані біля океанських берегів США, ці торпеди мали спричинити цунамі небаченої потужності, заввишки 300 метрів, які просто змили б американські міста, завдавши США непоправної шкоди.
Проте, говорячи про тактику застосування суперторпеди, академік злукавив. За його версією, підводний човен мав підійти на 40 км до ВМБ супротивника і випустити по ній торпеду, яка мала увійти у внутрішню бухту бази і вибухнути. Але, поговоривши з адміралами, керівники проекту зрозуміли, що за такої тактики підводний човен, швидше за все, був би знищений на підході до американської бази. Протичовнова оборона ВМФ США середини — кінця 1950-х навряд чи пропустила б ворожий підводний човен у 50-кілометрову зону навколо своєї бази. Крім того, входи в більшість американських військово-морських баз за багато кілометрів закривали звивисті береги заток, острови, мілини. Навіть у мирний час вхід до бази прикривають бонові загородження. Тож і без системи ПЛО противника шансів потрапити в причал у торпеди не було.
Насправді тактика застосування суперторпеди мала бути зовсім іншою. Підводний човен повинен був потай випустити торпеду на відстані від берега набагато більшому, ніж 40 км. І не біля входу до бази, а бажано подалі від неї. Суперторпеда мала витратити всю енергію акумуляторних батарей і лягти на грунт. У воєнний час далі вмикався годинниковий детонатор, що спрацьовував лише тоді, коли човен міг гарантовано піти на безпечну відстань. А в передвоєнний період детонатор торпеди міг довго (дні, тижні) перебувати в режимі очікування радіо-іл і гідроакустичного сигналу, за яким проводився підрив заряду.
Таким чином, суперторпеда, дійшовши до наперед наміченої точки, ставала донною міною. Завдяки цій системі кілька АПЛ проекту 627 могли в передвоєнний період потай розмістити термоядерні заряди в нейтральних водах поблизу найважливіших об’єктів противника.
З міркувань секретності розробка торпеди Т-15 було розпочато без залучення Військово-Морського Флоту.
6-й відділ ВМФ про цю торпеду дізнався лише через проект першого атомного підводного човна – «проект 627» – головним конструктором якого був У. н. Перегудів.
Передбачуване озброєння атомного човна флоту стало відоме тільки в грудні 1953 р., після затвердження тактико-технічних характеристик ескізного проєкту 627. Моряків воно сильно здивувало.
У першому відсіку підводного човна розміщувався один величезний торпедний апарат, який практично повністю витісняв традиційне торпедне озброєння. Довжина торпедного апарату становила 23,5 метра (22 відсотки від загальної довжини підводного човна). На підводному човні, крім півтораметрової торпеди, передбачалося встановлення двох носових 533-міліметрових торпедних апаратів із торпедами для самооборони. Запасних торпед не передбачалося.
Таке незвичайне компонування підводного човна пояснюється габаритами розробленої в НДІ-400 під керівництвом головного конструктора Шамаріна М. М. торпеди Т-15. Довжина торпеди становила близько 23 метрів, маса торпеди – 40 тонн, маса бойової частини – 3,5-4 тис. кг.
Основне вагове навантаження припадало на акумуляторну батарею, яка забезпечувала торпеді швидкість у 29 вузлів, при цьому дальність ходу становила 30 кілометрів.
У торпеді Т-15 пропонувалося використовувати термоядерний заряд. Бойову частину торпеди розробляли в КБ-11 Мінсередмашу СРСР, під керівництвом головного конструктора Харитона Ю.Б. Підрив термоядерного заряду мав здійснювати ударний або дистанційний (годинниковий) детонатор. Управління стрільбою торпеди Т-15 забезпечувалося з ПУТС (пост управління торпедною стрільбою) «Тантал».
Тактико-технічні елементи підводного човна затвердили 21. 12. 1953. У липні наступного року СКБ-143 завершило технічний проєкт атомного підводного човна. Мінсудпром і Мінсередмаш 18. 10. 1954 року подали техпроєкт до Президії ЦК КПРС. Після цього Міноборони було запропоновано розглянути проєкт і направити свій висновок до Ради міністрів. Глава Міноборони Булганін М. А. доручив розібратися з цим питанням адміралу Котову П. Г., помічнику міністра з військово-морських питань. Тоді ж вирішили питання про допуск до проєкту фахівців і керівників військово-морського флоту.
У 1954 році була утворена експертна комісія на чолі з віце-адміралом Орлом А. Є., начальником Управління Головного штабу військово-морського флоту. ВМФ головним чином заперечував щодо складу озброєння атомного підводного човна. На думку фахівців військово-морського флоту, підводний човен, що має таке озброєння, флоту не потрібен. Крім того, виникли серйозні сумніви з приводу того, що підводний човен зможе підійти на відстань пуску торпеди Т-15 (40 кілометрів), а сама торпеда спрацює, як потрібно.
На тлі цього за результатами експертизи військово-морського флоту було вирішено відкоригувати технічний проєкт 627 атомного підводного човна. Постановою Ради Міністрів СРСР № 588-364 від 26.03.1955 техпроєкт підводного човна було затверджено тільки з 533-міліметровими торпедними апаратами, а роботи з Т-15 припинено.
Основні характеристики торпеди Т-15:
Калібр, мм: 1550;
Маса торпеди, кг: 40 000;
Довжина торпеди, см: 2355;
Тип енергетики: електрична;
Ядерний заряд: термоядерний ~100 мегатонн;
Носій торпеди: АПЛ проекту 627
Фотографії дано в дзеркальному відображенні
