Наприкінці 1970-х у Каранському кар’єрі Донецької області (Україна) було загублено ампулу з радіоактивною речовиною цезієм-137, яку використовували у вимірювальному приладі (рівнемірі) підприємства, що видобувало гравій і щебінь. Почалися пошуки. Якісний щебінь із цього кар’єру використовували, зокрема, і для будівництва олімпійських об’єктів у Москві. Через тиждень пошуки офіційно закінчилися невдачею.
У 1980 році в Краматорську було здано в експлуатацію панельний будинок № 7 по вулиці Гвардійців-Кантемирівців. Загублена ампула розміром 8 на 4 мм, що випромінює 200 рентгенів на годину, виявилася замурованою в одній зі стін цього будинку.
Вже у 1981 році в одній із квартир померла 18-річна дівчина, а через рік її 16-річний брат, потім їхня мати. У квартиру вселилася інша сім’я, у яких незабаром помер син-підліток. Усі загиблі померли від білокрів’я. Лікарі списували подібний діагноз на погану спадковість. Батько загиблого хлопчика домігся детального розслідування, яке показало високий радіаційний фон у дитячій, у суміжній квартирі за стіною та у квартирі поверхом вище.
Мешканців евакуювали, після чого було точно визначено місце джерела випромінювання. Вирізавши частину стіни, її доставили до Київського інституту ядерних досліджень, де ампулу вилучили. За заводським номером було встановлено походження ампули.
Після вилучення ампули гамма-випромінювання в будинку № 7 зникло, рівень радіоактивності зрівнявся з фоновим.
Унаслідок радіоактивного впливу за 9 років загинули 4 дитини та 2 дорослих. Ще 17 осіб були визнані інвалідами.
