Установка була розроблена на базі танка PzKpfw IV у 1943 році. Її головне призначення — безпосередня підтримка піхоти та танків у бою. Основне озброєння — 150-мм гаубиця зі стволом довжиною 12 калібрів. Гаубиця мала роздільне заряджання (початкова швидкість снаряда — 210 м/с) і монтувалася у просторій броньованій бойовій рубці через сферичну маску.
Самохідна артилерійська установка Sturmgeschütz IV mit 15cm StuH 43 мала потужне бронювання: лобова броня корпусу — 80 мм, лобова броня рубки — 100 мм, на бортах встановлювалися 30-мм бронеплити, які додатково захищалися броньовими екранами. Для наведення використовували панорамний і телескопічний танкові приціли, що дозволяло вести вогонь як прямим наведенням, так і з закритих позицій. До недоліків 150-мм установки «Бруммбар» («Грізлі») належала надмірна вага, що перевантажувала шасі та спричиняла часті поломки ходової частини. Серійне виробництво тривало з 1943 по 1944 рік, виготовили близько 700 машин, які використовувалися в підрозділах самохідної артилерії та в гренадерських полках у ротах важких піхотних гармат.
На початку 1942 року фірма «Алкетт» отримала завдання розробити й запустити виробництво нового штурмового танка у співпраці з компанією «Крупп». «Алкетт» запропонувала машину з масивною броньованою рубкою на шасі танка PzKpfw IV, модифікованому «Круппом». У похилому лобовому бронелисті встановлювалася 150-мм штурмова гаубиця. Як і попередні проєкти StuG 33 і Sturmhaubitze 42, ця САУ розглядалася як тимчасове рішення. Альберт Шпеєр наказав розробити «Sturmpanzer» IV — прямого попередника «Бруммбара».
2 жовтня 1942 року на нараді Шпеєру доповіли про хід робіт, а 14 жовтня проєкт представили Гітлеру. Він наказав виготовити 40–60 машин до весни 1943 року. За основу взяли шасі PzKpfw IV, а головним озброєнням стала 150-мм StuH 43 L/12 — танковий варіант піхотної гармати slG 33 компанії Škoda. Тоді ж Гітлер запропонував розробити САУ з 210- або 220-мм мінометом, але цей проєкт не реалізували. У лютому 1943 року Škoda виготовила дерев’яний макет «Sturmpanzer» IV (Sturmpanzer 43). Установці присвоїли індекс Sd.Kfz.166.
Перші 6 із 60 замовлених машин були готові в березні 1943 року, ще 40 зібрали до кінця квітня, останні 14 — у травні. Переважно САУ будували на нових шасі, але частину переробили з уже існуючих танків. Нові шасі постачала компанія «Нібелунгенверке» (Санкт-Валентін). З перших 52 машин 44 були побудовані на нових шасі модифікації G, решта — з модифікацій E та F. Пізніше вирішили використовувати лише наявні шасі. Остаточну збірку проводили у Відні на арсеналі (Heereszeugamt Wien) у співпраці з компаніями Saurerwerke і Simmering-Graz-Pauker. 14–15 травня 1943 року нову бронетехніку представили вищому командуванню на полігоні у Східній Пруссії.
Альберт Шпеєр писав: «Фюрер зазначив, що фронт гостро потребує машин, подібних до “Бруммбара”».
Серійне виробництво планувалося з кінця травня 1943 року, але перша серійна машина з’явилася лише в листопаді — через нестачу шасі. Збірка у Відні тривала до травня 1944 року. Перші зразки були перевантажені, адже маса гаубиці (1850 кг) була занадто великою для середнього танкового шасі, а віддача — надмірною.
Серед інших недоліків «Бруммбара» — слабкий двигун, ненадійна трансмісія та велика витрата пального. Відсутність кулемета на САУ першої серії робила її беззахисною проти ворожих ПТ-груп. Екіпаж мав лише пістолети-кулемети MP-40, стріляти з яких можна було через спеціальні амбразури в бортах рубки.
Стандартний екіпаж — 4 особи, за суміщенням ролі радиста та заряджаючого; або 5 — при їх розділенні. У перших серіях механік-водій користувався оглядовим пристроєм Fahrersehklappe-80, таким самим, як на танках «Тигр I». Але через саботаж чеських робітників часто траплялися поломки. Значна кількість машин першої партії була втрачена під Курськом, Запоріжжям і Харковом.
У жовтні 1943 року було розроблено полегшену рубку і нове знаряддя — StuH 43/1 L/12, яким оснащували 80 машин другої партії. Завдяки зменшенню товщини броні частково вирішили проблему перевантаженості.
У другій партії замість Fahrersehklappe-80 встановили перископічні оглядові прилади. У січні 1944 року установка отримала офіційне найменування — «Sturmpanzer IV “Brummbär”», також вживалася назва «Sturmpanzer 43».
У середині 1944 року конструкцію рубки змінили. До березня 1945 року виготовили ще 166 машин (третя і четверта партії). Останні серії, відомі як «Abschlusserie», отримали кулемет MG-34 у кульовій установці Kugelblende на лобовому листі. Для зменшення ваги змінили форму рубки й маски гармати. Над місцем командира встановили башту від StuG III Ausf.G, адаптовану для «Бруммбара», яка могла нести зенітний кулемет. Також застосовували протикумулятивні екрани та циммерит.
Пізні зразки значною мірою були позбавлені початкових «дитячих хвороб». Вони добре зарекомендували себе у військах як надійна й ефективна зброя. Для їх виготовлення використовували шасі PzKpfw IV Ausf.H або J. Модифікація H мала одну–дві пари сталевих опорних котків без гумових бандажів, а на модифікації J усі катки були без бандажів.
Єдиною нерозв’язаною проблемою залишалася обмеженість внутрішнього простору для розміщення 38 снарядів — повного боєкомплекту. Вага снарядів — від 25 (бронебійний) до 38 кг (фугасний). Гаубиця була встановлена у правій частині лобового листа в кульовій масці. Кути наведення: по горизонталі — від −15° до +15°, по вертикалі — від −8° до +30°.
Гаубиця оснащувалася оптичним прицілом Selbstfahrlafetten-Zielfernrohr 5×8 (Sfl.Z.F. la). Товщина лобової броні — 100 мм. Броньовий кожух ствола у перших серій був коротший. Всі машини мали радіоприймачі FUG2 USW, передавачі FuG5 (10 Вт) та танкові переговорні пристрої. Екіпаж пізніх серій — 5 осіб: командир (сидів за гарматою), 2 заряджаючих, навідник і механік-водій. Робоче місце механіка-водія знаходилося у лівій передній частині корпусу.
З березня 1943 по березень 1945 року виготовили чотири партії Sturmpanzer IV і Brummbär — загалом 298 одиниць (за іншими даними — 306). Збірку проводили у Відні на Heereszeugamt Wien, а з червня 1944 — у Дуйсбурзі на заводі Deutsche Eisenwerke. Відень отримав 140 САУ, Дуйсбург — 166 машин. Комплектуючі постачали різні компанії.
Sturmpanzer IV «Brummbär» створювався для підтримки піхоти у міських боях, однак ефективно знищував і польові укріплення — кулеметні гнізда, бліндажі, окопи, траншеї тощо. Використовувався у панцергренадерських і піхотних підрозділах. У військах мав прізвисько «Stupa».
Декілька машин середньої та пізньої серій переобладнали в командирські танки — з додатковими антенами й радіостанціями. Компанія «Крупп» під назвою Befehlsturmpanzer IV (Bef.Stu.Pz.IV) створила дослідний зразок винищувача танків із 88-мм гарматою PaK 43 L/71.
Нині штурмові гармати Sturmpanzer IV «Brummbär» зберігаються в музеях: у Сомюрі (Франція), Мюнстері (Німеччина), Абердині (США) та підмосковній Кубинці (РФ).
Тактико-технічні характеристики САУ «Brummbär»:
-
Військовий індекс — Sd.Kfz.166
-
Модель — StuPz IV «Brummbär»
-
Виробник — Nibelungenwerke, Deutsche Eisenwerke
-
Шасі — PzKpfw IV
-
Бойова маса — 28 400 кг (пізніх — понад 30 050 кг)
-
Екіпаж — 5 осіб
-
Швидкість по шосе — 35 км/год
-
Запас ходу по шосе — 160 км
-
Швидкість по пересіченій місцевості — 8 км/год
-
Запас ходу по пересіченій місцевості — 100 км
-
Об’єм паливного бака — 470 л
-
Довжина — 5930 мм
-
Ширина — 2880 мм
-
Висота — 2520 мм
-
Кліренс — 400 мм
-
Ширина гусениці — 400 мм
-
Двигун — Maybach HL120TRM
-
Потужність — 300 к.с.
-
Гармата — StuH 43
-
Калібр — 150 мм
-
Довжина ствола — 12 калібрів
-
Початкова швидкість фугасного снаряда — 420 м/с
-
Боєкомплект — 30 пострілів
-
Кулемет — MG-34 (відсутній у першій серії)
-
Калібр кулемета — 7,92 мм
-
Боєкомплект кулемета — 600 патронів
-
Бронювання — 20–100 мм
