Пістолетний комплекс СПП-1, спроєктований наприкінці 1960-х років, є особистою зброєю бійців загону бойових плавців. Він призначений для ведення боротьби з підводними диверсантами противника, а також для захисту плавців від морських хижаків. У останньому випадку цей пістолет може використовуватись і цивільними особами. Вогонь з підводного пістолета ведеться лише одиночними пострілами. Комплекс для підводної стрільби СПП-1 був прийнятий на озброєння у березні 1971 року.
Роботи зі створення комплексу були розпочаті за ініціативною пропозицією одного з провідних конструкторів ЦНДІТОЧМАШ у 1968 році. Ініціативу конструктора одразу ж підтримали представники Управління протидиверсійних служб ВМФ СРСР, які й фінансували розробку. При створенні комплексу опрацьовувалося використання 2-х типів боєприпасів: активно-реактивного та активного. Дослідження велися за участю фахівців філіалу ЦАГІ. У результаті на озброєння був прийнятий пістолетний комплекс, оснащений активним боєприпасом, який, попри те, що поступався за бойовими характеристиками активно-реактивному боєприпасу, вирізнявся простотою конструкції. Це, своєю чергою, дозволило прискорити процес озброєння радянських бойових плавців новою зброєю.
Перші дослідження у галузі розробки підводної пістолетної зброї в Радянському Союзі були розпочаті у 1966 році. Неординарність і складність завдання полягала в тому, що радянських та іноземних аналогів підводної стрілецької зброї на той момент просто не існувало. Практично повністю були відсутні науково-теоретичні розробки боєприпасів і подібної зброї. Основна проблема, що стояла перед конструкторами, полягала в неможливості розробки повноцінної вогнепальної підводної зброї. Пов’язано це було з тим, що стрільба під водою супроводжується двома негативними факторами: заповненням каналу ствола водою та високою щільністю води, яка у 800 разів більша за щільність повітря.
Якщо висока щільність води призводила до зменшення стійкості кулі на траєкторії та зниження дальності стрільби, то заповнення ствола призводило до багаторазового зростання тиску порохових газів у стволі та патроннику, що діяли на різні рухомі частини зброї, що могло призвести не лише до руйнування стрілецької зброї традиційних схем, але й до загибелі стрільця.
Уже на стадії проведення перших випробувань конструктори встановили, що кулі звичайної конструкції при використанні під водою мають дуже обмежену дальність пострілу, оскільки починають втрачати свою ефективність уже на найменших дистанціях (до 1 метра). Було встановлено, що вони повністю непридатні для використання в підводній стрілецькій зброї. У подальшому конструкторами О. П. Кравченком та П. Ф. Сазоновим була обрана конструктивна схема підводного патрона, яка будувалася на принципі метання подовженої кулі. Спочатку їм вдалося за допомогою теорії, а згодом — на основі комплексу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, а також при практичному застосуванні — розробити спецбоєприпас для стрільби особливими невращаючимися подовженими кулями, які мали гідродинамічну стабілізацію, що забезпечувалася за рахунок кавітаційної порожнини, яка виникала при русі кулі під водою.
Створений у ЦНДІТОЧМАШ пістолетний комплекс складався з неавтоматичного чотирьохствольного пістолета СПП-1 (згодом СПП-1М), 4,5-мм патронів до нього, а також 3-х герметичних пеналів для 3-х обойм, кобури з штучної шкіри, пристроїв, призначених для спорядження обойм патронами, поясного ременя, маслянки та шомпола.
Конструктивно пістолет був виконаний у вигляді несамозарядної моделі традиційної форми з можливістю ведення одиночного вогню. Ствол СПП-1 був виконаний у вигляді єдиного блоку, що відкидався вниз (за принципом дії мисливської рушниці). Блок із 4-х стволів кріпився на цапфах рамки. У бойовому положенні він фіксувався за допомогою спеціальної защіпки. Така схема забезпечувала використання патронів великої довжини — 145 мм. Пістолет мав ударно-спусковий механізм подвійної дії, який розташовувався позаду блоку з 4-х стволів і забезпечував послідовні постріли з кожного з них. Спусковий механізм пістолета працював від одного спускового гачка. У момент кожного пострілу ударник на спеціальній обертовій основі здійснював поворот на 90 градусів і під дією курка розбивав капсуль наступного патрона.
СПП-1 оснащувався прапорцевим запобіжником, що знаходився на рамці позаду та ліворуч від спускової скоби й мав 3 положення: «запобіжник», «вогонь», «перезарядка». Переведення запобіжника в крайнє верхнє положення відмикало блок стволів для здійснення перезарядки зброї. Використовувати його можна було і в рукавичках. Заряджання СПП-1 здійснювалося обоймою, в якій досить жорстко були закріплені 4 патрони. Обойма пришвидшувала процес перезарядки зброї за рахунок одночасного вкладання 4 патронів у стволи. Після пострілів одночасно з обоймою видалялися й стріляні гільзи. Для прицілювання плавець міг використовувати мушку і постійний приціл. Руків’я пістолета було порожнистим і виготовлялося з пластику.
Усі головні деталі зброї виготовлялися з нержавіючої термооброблюваної сталі. Оскільки у порівнянні зі звичайними сталями нержавіючі мають підвищений коефіцієнт тертя, для збільшення ККД механізму всі ті, що труться, деталі були покриті спеціально розробленим складом, до якого входив двосірчистий молібден. Таке покриття виконувало роль твердої та ефективної змазки. Циліндричні виті пружини виготовлялися зі звичайної вуглецевої пружинної сталі й були захищені від корозії високостійким лаком гарячого висушування. Щічки, що виконували роль силового елемента, були виготовлені з алюмінієвого сплаву, їх захищали від корозії за допомогою анодування.
Дальність ефективного ведення вогню під водою за допомогою стандартного патрона СПС знижувалася зі зростанням глибини занурення, однак в усіх випадках вона була більшою за дальність прямої видимості на тій чи іншій глибині. Використання цієї кулі забезпечувало гарантоване ураження противника, вдягненого в гідрокостюм, або атакуючих плавця морських хижаків.
У 1979 році пістолет був модернізований і отримав позначення СПП-1М. Він відрізнявся наявністю пружини, що полегшувала спуск, а збільшена спускова скоба допускала використання бойовими плавцями спеціальних утеплених трипальцевих рукавиць. Пістолет переносився у спеціальній поясній кобурі, виготовленій з штучної шкіри, 12 патронів у споряджених обоймах були поміщені в спеціальні металеві пенали. Випуск 4,5-мм пістолета СПП-1М, так само як і 5,6-мм автомата для підводної стрільби АПС, був розгорнутий на Тульському збройовому заводі.
Тактико-технічні характеристики СПП-1М:
калібр — 4,5 мм;
патрон — СПС (4,5х39 мм)
довжина пістолета — 244 мм;
довжина ствола — 203 мм;
маса з патронами — 1,03 кг, без патронів — 0,95 кг;
початкова швидкість кулі в повітрі — 250 м/с;
ємність обойми — 4 патрони;
прицільна дальність: на глибині 40 м — 6 м, на глибині 20 м — 11 м, на глибині 5 м — 17 м.
