Наразі лише у водолазів залишилися традиційні ножі, які відрізняються великими розмірами, масою та металевими ножнами Та й то, сучасні моделі вже виготовляють зовсім по-іншому. І тільки старі або спадкові водолази надають перевагу використанню старих радянських клинків.
Багатьом цікаво, чому всі радянські та російські водолазні ножі зроблені якось навмисно грубо, і руків’я у них відрізняється великим діаметром. Уся справа в тому, що водолази працюють у спеціальних рукавицях, тому й руків’я розраховані на хват у рукавицях. Часто водолазні ножі виготовляли з немагнітних сплавів, особливо військові моделі, оскільки людям доводилося працювати з мінами.
Клинки водолазних ножів завжди відзначалися товщиною та міцністю, а обух часто мав металевий навершок, який можна було використовувати як молоток.
Найрідкісніший водолазний ніж ВМФ СРСР з різьбовим з’єднанням:
Найрідкісніший водолазний ніж СРСР має різьбове з’єднання з ножнами. Таким чином, ніж ніколи не губився сам по собі, тільки разом із ножнами. Це штатний водолазний ніж ВМФ СРСР із різьбовим з’єднанням, який окрім різьби мав ще й велике кільце в наверші руків’я, за яке ніж додатково кріпився до спорядження, щоб його не втратити під час роботи.
Клинок ножа ВМФ СРСР із різьбовим з’єднанням виготовлявся з нержавіючої сталі, а рукоять була дерев’яною. Дерево просочувалося спеціальним водовідштовхувальним засобом, тож воно було несприйнятливим до вологи.
Цікаво, що цей ніж був розроблений зовсім не військовими, а 21-м Експедиційним загоном Підводрічбуду Міністерства річкового флоту РРФСР. Судячи з його дизайну, промислові водолази надихалися морськими кортиками, які їм не належали за статусом. Єдине, чим суттєво відрізнялися ножі ВМФ СРСР із різьбовим з’єднанням від військових клинків – це відсутність спеціального гарді, оскільки вони не призначалися для нанесення колючих ударів. Але сам вузол, на якому була різьба, виконував роль гарді, хай і не надто надійно.
Загальна довжина ножа становила 334 мм, довжина клинка – 172 мм, ширина клинка при цьому лише 28 мм. Попри свій витончений вигляд, ніж у піхвах важив близько кілограма, оскільки піхви були з латуні. Схоже, що, виготовивши такі піхви у 1980-х роках, водолази віддали шану першим підводникам, які використовували ножни саме такого типу.
Клинок мав форму «щучки», для тих, хто не знає, що це таке, поясню: це щось середнє між боуї та класичною злодійською фінкою.
Хоча ножі з різьбою траплялися у водолазів різних країн, вони виявилися не надто зручними й безпечними. Звісно, сам ніж із ножен не випадав, але якщо з водолазом щось траплялося несподівано, і потрібно було оперативно використати ніж, то ця різьба могла зіграти злий жарт, адже у стресовій ситуації людина зовсім забувала, що ніж потрібно викручувати, і просто смикала його з ножен.
Але ніж був дуже красивим і стильним, тому всі промислові водолази намагалися його дістати всіма правдами й неправдами, попри можливі проблеми при витягуванні ножа під водою в стресовій ситуації.
Зараз штатний водолазний ніж ВМФ СРСР із різьбовим з’єднанням є одним із найрідкісніших клинків для колекціонерів, навіть немагнітний штатний ніж ВМФ СРСР із клинком із берилієвої бронзи коштує дешевше й трапляється частіше.
