Як відомо, катамарани мають низку переваг перед однокорпусними суднами. Основні — підвищена остійність і менша амплітуда хитавиці, обумовлені відносно великою відстанню між двома корпусами. При цьому катамарани не позбавлені деяких проблем, пов’язаних із відносно високим опором воді. У першій половині минулого століття з’явилася цікава пропозиція, покликана позбавити катамарани цих недоліків. У 1938 році британський винахідник Фредерік Дж. Крід запропонував зменшити розміри змоченої поверхні за рахунок зміни конструкції корпусів.
За кордоном нова схема отримала назву SWATH (Small Waterplane Area Twin Hull — «Мала ватерлінія подвійного корпусу») або semi-submerged catamaran («напівзанурюваний катамаран»), вітчизняна література згадує її як «Судно з малою площею ватерлінії» (СМПВ). Суть цієї ідеї полягає в конструюванні бортових корпусів особливої форми. Їхня підводна частина має виконуватися у вигляді циліндричної конструкції з носовим і кормовим обтікачами. Надводна платформа судна повинна кріпитися до них за допомогою вертикальних платформ відповідного перерізу. Така конструкція опор призводить до скорочення змоченої поверхні, а підводні корпуси-понтони покликані забезпечувати необхідну остійність, запас плавучості тощо.
Судна системи SWATH мають велику перевагу в остійності як перед однокорпусними суднами, так і перед катамаранами класичної схеми. Вони можуть залишатися стабільними навіть при відносно сильному хвилюванні. Крім того, така конструкція дозволяє розвивати великі швидкості за рахунок значного зменшення хвильового опору. Таким чином, техніка класу СМПВ має великі перспективи і в цивільному, і у військовому суднобудуванні.
На початку сімдесятих років перспективним винаходом зацікавилися американські військові. Судна класу SWATH можуть використовуватися як універсальні морські платформи й здатні виконувати різні завдання, для вирішення яких потрібно зберігати положення навіть при сильному хвилюванні. Наприклад, таке судно може працювати як вертольотоносець або транспорт для перевезення різних вантажів, здатне передавати їх іншим суднам.
7 березня 1973 року на верфі Coast Guard Yard у місті Кертіс-Бей (штат Меріленд) було закладено дослідне судно SSP Kaimalino, яке передбачалося використовувати як експериментальну платформу. Індекс SSP розшифровувався як Semi-Submerged Platform («Напівзанурювана платформа»), а ім’я «Каімаліно» було взято з гавайської мови та означало «тиха вода». Проєкт був розроблений організацією Naval Undersea Center (Перл-Гарбор, Гаваї). Усього за кілька місяців суднобудівники виконали всі необхідні роботи та передали судно науково-дослідній організації David W. Taylor Naval Ship Research and Development Center, яка згодом відповідала за його випробування.
Головною та найнезвичнішою особливістю судна SSP Kaimalino була його конструкція, побудована в повній відповідності до концепції SWATH. Основна частина корпусу залишалася над водою. Нижче поверхні розміщувалися два торпедоподібних корпуси-понтони з двома стабілізаторами в носовій частині та горизонтальною перемичкою-стабілізатором у кормовій, а також чотири вертикальні опори обтічної форми. Над водою знаходився прямокутний корпус зі скошеною носовою частиною та обтічними поверхнями на днищі носової частини. У центрі корпусу було велике вікно. У подальшому його використовували для проведення різних досліджень.
СМПВ «Каімаліно» мало загальну довжину 26,76 м, ширину 14,2 м і нормальну осадку 4,65 м. У першому варіанті, до модернізації, водотоннажність становила 196 т. Підводні корпуси-понтони мали діаметр 1,98 м, а їх об’єм був достатній для забезпечення необхідної плавучості. У разі використання судна як плавучої вертолітної платформи у розпорядженні льотчиків було 306 кв. м даху корпусу.
Специфічна архітектура позначилася на компонуванні внутрішніх об’ємів корпусу. Носова частина корпусу судна була відведена під місток. По боках містка були люки, що вели до передніх вертикальних опор корпусу. Через них спеціалісти могли спускатися в нижні корпуси-понтони для обслуговування. Позаду містка розміщувалися житлові приміщення для екіпажу та фахівців-випробувачів у кількості до 15–16 осіб. Одне з таких приміщень знаходилося у лівого борту, збоку від центрального вікна корпусу. З іншого боку від вікна розташовувався зал для спеціальної апаратури. Судно могло брати на борт до 16 т різного корисного навантаження, насамперед наукового обладнання. У кормі знаходилася силова установка. Усередині підводних корпусів-понтонів розмістили паливні баки.
Оскільки судна системи SWATH у теорії можуть мати відносно високу швидкість, SSP Kaimalino отримало відповідну силову установку системи CODOG (Combined, diesel or gas). У середній частині корпусу, позаду центрального вікна, розташовувалося приміщення з двома дизельними двигунами General Motors 8V-71T потужністю по 160 к.с. (брутто). По боках від цього приміщення знаходилися зали з газотурбінними двигунами General Electric T64-6B потужністю по 5000 к.с. За допомогою двох редукторів потужність двигунів передавалася на два гвинти, розташовані в кормовій частині підводних корпусів-понтонів. Редуктори могли забезпечувати тільки почергову роботу дизельних і газотурбінних двигунів. Спільна робота не передбачалася.
Будівництво судна було завершено у 1973 році. Тоді ж його випробували співробітники суднобудівного заводу. Протягом деякого часу тривала перевірка та доведення різних бортових систем, після чого «Каімаліно» передали вченим. Майданчиком для випробувань і досліджень, які почалися у 1975 році, стали тихоокеанські акваторії навколо Гавайських островів. Перший вихід у море, здійснений в інтересах науки, відбувся у липні 1975 року.
Хоча використана архітектура та газотурбінні двигуни дозволяли судну розвивати високі швидкості, під час перших випробувань його розігнали лише до 22 вузлів. На таких швидкостях перевірялися особливості обтікання корпусу нестандартної конструкції, поведінка судна та інші параметри. Перевірялася і дальність плавання. При використанні дизельних двигунів та економічній швидкості 5 вузлів судно могло подолати до 1500 морських миль. Для газотурбінних двигунів найбільш вигідною була швидкість 17 вузлів, однак у такому випадку дальність плавання скорочувалася до 450 миль.
Під час перших випробувань судно SSP Kaimalino підтвердило деякі розрахункові характеристики. Так, у порівнянні з однокорпусними суднами воно поводилося стабільніше й менше хиталося на хвилях. Крім того, був певний запас для збільшення максимальної швидкості ходу. За таких характеристик експериментальне судно могло стати гарною платформою для будівництва техніки різного призначення.
У 1980 році судно направили на гавайську суднобудівну верф Dillingham Shipyard, де воно пройшло модернізацію. На корпус були встановлені додаткові модулі зі склопластику, призначені для покращення плавучості конструкції. Ці та інші доопрацювання призвели до збільшення водотоннажності до 228 т. Після модернізації у 1981 році «Каімаліно» знову вийшло на випробування.
Судна, подібні до експериментального, планувалося використовувати в різних цілях, зокрема як плавучі платформи для морської авіації. Для таких випробувань судно SSP Kaimalino оснащувалося спеціальним жорстким покриттям даху корпусу, що закривало центральне вікно. З використанням вертольотів SH-2 Seasprite відпрацьовували зліт і посадку на стояче або рухоме судно. Швидкість руху при цьому постійно збільшували. Було встановлено, що вертольоти можуть упевнено здійснювати посадку і зліт при швидкості судна до 25 вузлів.
У 1982 році флотські фахівці провели ще один цікавий експеримент. Цього разу судно SSP Kaimalino оснастили строєним торпедним апаратом Mk 32. За допомогою цього обладнання вивчалися можливості використання суден SWATH як протичовнових кораблів. Вантажопідйомність наявного експериментального судна дозволяла перевозити комплект необхідного обладнання для пошуку підводних човнів противника, а торпедні апарати давали змогу не лише знаходити, а й знищувати їх. Таким чином, за мінімальних переробок експериментальне судно могло стати бойовим кораблем.
Різні випробування й дослідження за участі експериментального судна SSP Kaimalino тривали до 1994 року. За понад двадцять років було зібрано великий обсяг даних про поведінку подібних суден у різних умовах і можливості їх використання як платформ для різного спеціального обладнання. В деяких таких випробуваннях використовувалося центральне вікно корпусу, через яке у воду опускалися різні елементи наукової апаратури.
У 1994 році експериментальне судно після двох десятиліть експлуатації перевели до м. Сан-Дієго (штат Каліфорнія). Наступні три роки «Каімаліно» простоювало, але вже у 1997-му його знову ввели в експлуатацію. Цього разу судно мало стати платформою для відпрацювання різних ідей і рішень у рамках нового проєкту Sea Slice. Нове судно Sea Slice також будувалося за схемою SWATH/СМПВ, проте відрізнялося від SSP Kaimalino своїм призначенням. На ньому передбачалося встановлювати озброєння й апаратуру військового призначення.
Слід зазначити, що результати досліджень, проведених за допомогою судна «Каімаліно», використовувалися не лише в проєкті Sea Slice. За кілька років до того компанія Lockheed побудувала експериментальний стелс-корабель Sea Shadow, який мав характерну конструкцію з двома підводними корпусами-понтонами і вертикальними опорами.
Станом на середину минулого десятиліття експериментальне судно SSP Kaimalino залишалося в експлуатації й активно використовувалося американськими науковцями в науково-дослідних цілях. Незважаючи на свій поважний вік, це судно було в хорошому стані та могло й надалі виконувати свої функції. У ході тривалих експериментів судно дозволило зібрати великий обсяг інформації, яка досі використовується при створенні нових проєктів перспективної техніки для американського флоту.
Таким чином, експериментальний проєкт «Каімаліно» можна визнати повністю успішним. Його реалізація дозволила не лише побудувати одне з найцікавіших сучасних суден, а й зібрати відомості про техніку класу Small Waterplane Area Twin Hull. Ці дані, ідеї та технічні рішення можуть бути використані в багатьох перспективних проєктах у суднобудуванні. Більше того, деякі нові кораблі для ВМС США розроблялися й будуються саме з використанням відомостей, отриманих під час випробувань SSP Kaimalino.
