Однією з головних проблем великокаліберних мінометів є їхня порівняно низька скорострільність. Для підвищення темпу стрільби регулярно пропонуються різні ідеї, пов’язані із застосуванням спеціальних механізмів заряджання та подібних систем. Однак таке обладнання призводить до ускладнення й подорожчання конструкції, що може не влаштовувати потенційного замовника. У середині вісімдесятих років минулого століття австрійська компанія NORICUM Maschinenbau und Handel GmbH запропонувала новий спосіб підвищення скорострільності міномета.
Оригінальний проєкт отримав назву SM-4. У назві було відображено головну особливість проєкту: літери SM розшифровувалися як Salvo Mortar («Міномет залпового вогню»), а цифра позначала кількість стволів. У межах проєкту передбачалося збільшити темп стрільби шляхом використання блоку з кількох стволів. За допомогою такого підходу до архітектури озброєння планувалося суттєво підвищити його бойову ефективність.
У межах проєкту SM-4 передбачалося не лише досягти високих бойових характеристик, а й зменшити ціну готової бойової машини. Тому було вирішено робити самохідний міномет на базі вантажного автомобіля Unimog U1700L. Для оснащення базового шасі створили спеціальну платформу, до якої кріпилися всі елементи артилерійської частини, а також гідравлічні аутригери. Останні використовувалися для стабілізації бойової машини під час стрільби.
На платформі були змонтовані конструкції оригінального лафета, що приводилися в рух гідроциліндрами. Система балок, тяг і циліндрів дозволяла за короткий час переводити багатоствольний міномет у бойове або похідне положення. Для цього гідравліка опускала блок стволів казенниками на землю або піднімала нагору, на платформу. Для передачі енергії віддачі землі блок стволів оснастили опорною плитою площею 2 кв. м з розвиненим сошником. Механізми кріплення міномета дозволяли повертати блок стволів у горизонтальній площині в межах сектора шириною 28°. Кут піднесення регулювався від 45° до 79°.
Бойова машина NORICUM SM-4 несла одразу чотири мінометні стволи калібру 120 мм, що не мали нарізів. В очікуванні експортних замовлень компанія-розробник забезпечила сумісність міномета з усіма відповідними боєприпасами, виготовленими за стандартами НАТО. У казенній частині всіх чотирьох стволів розміщувався ударний механізм із пневматичним приводом. При цьому казенники не мали жодних засобів для заряджання, оскільки багатоствольний міномет був дульнозарядним. У подальшому ця особливість стала одним із факторів, що визначили долю всього проєкту.
У середині вісімдесятих років був побудований перший прототип самохідного міномета SM-4 на базі колісного шасі Unimog. Бойова машина з загальною масою близько 7 тонн показала досить добрі характеристики рухливості та вогневої потужності. Австрійським конструкторам вдалося створити порівняно легку артилерійську систему, габарити й вага якої повністю вкладалися у можливості базового шасі. Крім того, бойову машину можна було перевозити військово-транспортними літаками C-130 або гелікоптерами CH-47 (на зовнішній підвісці).
Тестові стрільби підтвердили заявлені характеристики. Чотири стволи довжиною 25 калібрів дозволяли стріляти мінами з початковою швидкістю близько 510–520 м/с. Під час випробувань була визначена максимальна дальність стрільби — 11,5 км. Залежно від поставленого завдання міномет SM-4 міг повністю виправдовувати свою назву й вести залповий вогонь двома або чотирма пострілами (на чотири постріли йшло близько однієї секунди). Крім того, можна було вести вогонь серією, з невеликим проміжком між пострілами. Пневматичний ударний механізм і система управління вогнем дозволяли розрахунку обирати найвідповідніший режим вогню. Возимий боєкомплект бойової машини становив 60 мін. У розрахунок міномета входили три особи.
Під час випробувань самохідний міномет NORICUM SM-4 показав не лише позитивні сторони. Пробні стрільби дозволили виявити низку недоліків. Насамперед претензії викликала не надто вдала конструкція лафета. Рамна конструкція з гідроприводом не забезпечувала потрібної стійкості стволів під час стрільби. З цієї причини другий прототип міномета SM-4 отримав оновлений лафет. Його конструкція була помітно спрощена, з неї прибрали кілька великих деталей. Крім того, гідравлічні циліндри були перенесені до середньої частини системи кріплення стволів. Проведені зміни позитивно вплинули на жорсткість конструкції й, як наслідок, на стійкість машини та точність стрільби.
Однак подібні зміни не могли виправити найголовнішу проблему міномета, виявлену під час випробувань. Бойова машина не мала жодних механізованих засобів для подачі мін у стволи, через що їх доводилося заряджати вручну. У зв’язку зі специфічною конструкцією міномета й його лафета за певних умов така операція перетворювалася на досить складне завдання, оскільки заряджаючим доводилося не лише піднімати важкий боєприпас, а й тягнутися, щоб помістити його у ствол. Для вирішення цієї проблеми передбачалося створити автомат заряджання.
Оригінальна архітектура багатоствольного міномета не дозволила досягти суттєвого підвищення скорострільності в порівнянні з існуючими системами аналогічного призначення, оснащеними лише одним стволом. Темп стрільби при веденні вогню залпом або чергою дійсно виглядав багатообіцяюче. Однак на перезаряджання всіх чотирьох стволів потрібно було час. Через особливості розміщення стволів та зручності роботи екіпажу процес заряджання нівелював усі переваги перед одноствольними мінометами того ж калібру. Таким чином, за практичною скорострільністю міномет SM-4 нічим не відрізнявся від іншого озброєння свого класу.
За деякими даними, спочатку проєкт NORICUM SM-4 призначався для австрійських збройних сил. Передбачалося, що нові самохідні міномети замінять застарілі причіпні гаубиці M101. Австрійські військові справді зацікавилися перспективним проєктом. Однак жодних контрактів не послідувало. З низки причин міністерство оборони Австрії відмовилося від закупівель. Є всі підстави вважати, що відмова австрійських військових насамперед була зумовлена відсутністю механізмів заряджання, а також затягуванням робіт у цьому напрямку без жодних помітних успіхів.
Бажаючи зацікавити потенційних замовників в особі зарубіжних держав, компанія NORICUM Maschinenbau und Handel GmbH розробила новий варіант самохідного міномета SM-4, який відрізнявся від базового застосовуваним шасі та рядом елементів конструкції. Як базу для нового варіанта SM-4 було обрано бронетранспортер M113A2 американського виробництва. Однак і в цьому випадку інтерес потенційних покупців обмежився оглядом виставкових зразків і ознайомленням із рекламними матеріалами.
За офіційними даними, австрійська компанія NORICUM побудувала лише кілька прототипів самохідного міномета SM-4. Серійне виробництво бойових машин із чотирьохствольною артилерійською системою калібру 120 мм не розпочиналося. Тим не менш, незабаром після завершення бойових дій в Іраку з’явилися відомості про озброєння й військову техніку, що дісталися військам НАТО як трофеї. Серед показаних зразків було помічено броньований тягач МТ-ЛБ радянського виробництва, оснащений дивною артилерійською установкою з чотирма стволами та характерною опорною плитою. Чи має цей зразок якесь відношення до австрійського міномета SM-4 і якщо має, то як саме він з’явився в Іраку — невідомо.