Німецький мотоцикл Zundapp KS750

Фірма «Zündapp» виникла 17 вересня 1917 року. Спочатку вона випускала детонатори для снарядів, звідси й перша назва — «Zünder und Apparatebau GmbH». Одним із засновників фірми був Фріц Ноймаєр. Після війни компанія освоїла виробництво мотоциклів. Наприкінці 1921 — на початку 1922 року назву було змінено на «Zündapp».

Наприкінці 1920-х виробництво перевели в нові цехи у передмісті Нюрнберга — Швайнау. Спочатку фірма випускала лише цивільні мотоцикли, однак усі важкі моделі спочатку були орієнтовані на армію. Тому, коли Вермахт почав закупівлі, майже не довелося вносити модифікації.

Під час Другої світової війни особливою популярністю серед військ користувався мотоцикл Zündapp KS750, що був аналогом BMW R75 (обидві компанії навіть розробляли їх спільно). KS750 та R75 були спеціально спроєктовані для Вермахту. Близько 70% їхніх деталей були взаємозамінними, що значно спрощувало постачання запчастин для армії.

Zündapp KS750 з двигуном об’ємом 750 см³ був розроблений наприкінці 1930-х і прийнятий на озброєння Вермахту. Його призначенням було пересування важким бездоріжжям, і він мав підвищену прохідність та маневреність.

Мотоцикл мав систему регулювання підвіски коліс залежно від стану ґрунту, режим “економічного ходу” без перегріву двигуна (на швидкості 3,5 км/год у в’язкому бруді), магнетне запалювання та резервний паливний фільтр (що дозволяв рух навіть із пробитим баком). Він міг долати мілкі водні перешкоди з зануреним у воду двигуном. Коляска мала торсіонну підвіску, привід на колесо від заднього колеса мотоцикла та гальмо на колесі.

По боках кузова коляски кріпилися сумки з боєприпасами, а в передній частині — кулеметна установка. Zündapp з коляскою, попри велику масу, був простий в управлінні й надійний в експлуатації. До 1942 року вироблявся цивільною промисловістю, а з 1942 по 1945 рік — також військовим відомством.

Мотоцикл з коляскою застосовувався німецькою армією зазвичай у складі розвідувальних чи окремих мотоциклетно-стрілецьких частин. Наприклад, до складу розвідувального (фузилерного) батальйону піхотної дивізії входив 4-й мотоциклетний ескадрон (10 автомобілів і 61 мотоцикл з 54 колясками — 4 санітарні й 9 кулеметних). У танкових і мотопіхотних дивізіях також були мотоциклетні роти — від 1 до 3. До 1943 року стрілецькі бригади танкових дивізій мали мотоциклетні батальйони (4 стрілецькі роти й рота важкого озброєння або 5 рот із подвоєною кількістю кулеметів — 18) або полки (2–3 батальйони), наприклад, у 9-й танковій дивізії в Європі та 21-й (5-й легкоафриканській) дивізії корпусу Ервіна Роммеля в Африці. У 1940–1942 роках мотоциклетно-стрілецькі батальйони були також у дивізіях військ СС. По 2–3 мотоцикли з колясками могли бути в розпорядженні командних і зв’язкових взводів штабних рот і батарей різних частин.

Мотоцикл фарбувався у темно-сірий колір і не мав жодної блискучої деталі. У Північній Африці використовувалася темно-жовта фарба. 18 лютого 1943 року “африканський” колір поширили на всю бойову техніку Німеччини, але на Східному фронті зберігали старе фарбування. Камуфляж зазвичай наносився підручними засобами — взимку крейдою та вапном, іноді білою водоемульсійною фарбою, влітку — брудом і гілками.