На початку 70-х років компанія MaK (Maschinenbau Kiel) з власної ініціативи почала розгляд питання про перспективи сучасних танків. Передбачалося, що розроблювана машина, яка отримала позначення VT1 (нім. Versuchstrager 1 — випробувальний макет), буде готова до того часу, коли її «ровесник» Leopard 2 почне застарівати.
У ході аналізу наявних конструкцій аналітики й інженери MaK дійшли висновку, що існуюче компонування танка з поворотною баштою і тільки однією гарматою вже не здатне забезпечити необхідні показники вогню. Додатково на це вплинув успіх шведського безбаштового танка Strv 103, у якому вдалося поєднати достатню вогневу міць (105-міліметрова гармата) і хороші показники ходу, маневреності та захисту.
Правда, жорстке закріплення гармати потребувало значно ускладнити підвіску: вертикальне наведення здійснювалося перекосом усього корпусу. Німецькі інженери вирішили перейняти ідею танка без башти, але при цьому не мудрувати з наведенням гармати. Одночасно з цим група інженерів під керівництвом Вольфганга Матоса дійшла висновку про необхідність встановлення на перспективний танк одразу двох гармат. На думку конструкторів, досягти значного підвищення бойових якостей іншими засобами не уявлялося можливим.
У якості основи для нової експериментальної конструкції був обраний дослідний танк MBT-70. Для серійного виробництва ця бронемашина не підходила, зате припала до вподоби для використання в дослідних роботах за темою VT1. Відповідно до безбаштового компонування майбутнього танка ходова частина була вкорочена, через що замість шести опорних котків на борт припадало тільки п’ять.
Відповідним чином була доопрацьована гідропневматична підвіска. Рідний дизельний двигун Continental AVCR-1100-3 танка MBT-70 був замінений дизелем MB 873 Ra-500. Новий двигун міг постійно працювати, видаючи потужність у півтори тисячі кінських сил, і протягом невеликого часу «розганятися» до 2175 к. с.
При цьому на надзвичайному режимі роботи 38-тонний танк мав питому потужність понад 50 к. с. на тонну ваги. Це приблизно вдвічі вище, ніж у більшості сучасних танків. Однією з причин високої питомої потужності була порівняно мала маса конструкції. Враховуючи експериментальний характер проєкту, інженери MaK зробили дослідні танки не зі спеціальної броньової сталі, а з легших «звичайних» сортів. Таким чином було зекономлено близько 2–4 тонн ваги. На доопрацьовану ходову частину танка MBT-70 була встановлена броньова рубка. Примітно, що за порівняно великого внутрішнього об’єму вона мала не надто великі габарити. Загальна висота VT1 була трохи більше двох метрів, що було на понад 80 сантиметрів менше вихідного MBT-70.
У 1972 році було закінчено складання перших дослідних зразків танка VT1-1. Перший екземпляр оснастили двома 105-міліметровими нарізними гарматами L7. Обидві гармати мали автомати заряджання.
Танк VT1-2, у свою чергу, отримав 120-мм гладкоствольні гармати Rh-120. При цьому тільки одна гармата була оснащена автоматом заряджання. Справа в тому, що за час розробки нового танка конструктори Maschinenbau Kiel не змогли виготовити дзеркальний варіант цього агрегата. Тому одна гармата заряджалася автоматично, а в другу снаряди й гільзи подавалися екіпажем вручну. Цікава конструкція кріплень гармат на танках VT1-1 і VT1-2. На обох машинах гармати мали можливість тільки вертикального наведення. Переміщення гармат у горизонтальній площині не передбачалося. Крім того, вони встановлювалися з невеликим кутом сходження: лінії прицілювання перетиналися на дальності в 1500 метрів.
Випробування двох прототипів тривали до 1976 року. За цей час танки проїхали полігоном тисячі кілометрів і здійснили сотні пострілів. Передусім стало ясно, що VT1-1 з огляду на саму свою концепцію не здатний вести більш-менш точний вогонь на ходу. При пострілі з однієї гармати віддача трохи розвертала танк навколо вертикальної осі, що потрібно було парирувати поворотом усього танка. Ця проблема тільки посилювалася відсутністю прицільних пристроїв у механіка-водія.
Перископічні приціли Carl Zeiss PERI R12 були тільки у командира й навідника. Природно, у поєднанні з відсутністю горизонтального наведення гармат це сильно ускладнювало ведення вогню. Крім того, обмеження по міцності конструкції не дозволяли одночасно стріляти з обох гармат. Таким чином, єдиний спосіб хоч якось виключити розворот танка під час стрільби був «заборонений» самою конструкцією. Примітно, що на згаданому вище шведському танку Strv 103 прицілювання здійснював механік-водій. Для цього в нього були приціл і органи управління нахилом корпусу.
Неможливість стабільної стрільби на ходу стала причиною численних сумнівів щодо перспективності конструкції. Але на захист танка говорила точність під час стрільби з місця і з коротких зупинок. Стандартна натовська мішень для танкістів (розмір 2,3 × 2,3 метра) з відстані в кілометр уражалася з імовірністю близько 90 %. Для середини сімдесятих це вважалося дуже хорошим показником. Крім того, дві гармати з автоматами заряджання відчутно підвищували скорострільність танка. Тим не менше, у 1976 році проєкт VT1 було згорнуто. На озброєння пішов «Leopard» 2, і потреба у двогарматній бойовій машині тимчасово відпала.
Технічні характеристики VT1:
Бойова маса, т: 38;
Екіпаж, чол.: 3;
Довжина корпусу, мм: 9060;
Ширина корпусу, мм: 3540;
Висота, мм: 2040;
Тип броні: сталь;
Озброєння: 2×120-мм гладкоствольні гармати Rh-120 або 2×105-мм нарізні гармати L7
Двигун: MTU MB 803 Ra-500
Потужність двигуна, к. с.: 1500 (2175 короткочасно);
Швидкість по шосе, км/год: 70;
Питома потужність, к. с./т: 52,5
