Перша світова війна стала свого роду каталізатором для розвитку військової промисловості, багато винаходів того часу в корені могли переламати хід бойових дій. Змінювалася тактика ведення бою, створювалося нове озброєння, засоби індивідуального захисту. Багато з винаходів того часу зараз можуть викликати здивування, оскільки вони не такі високотехнологічні, як зброя, до якої ми звикли, але колись вони були дійсно революційними.
Розглядаючи зразки озброєння Першої світової війни, цікаво спостерігати за ходом думки конструкторів того часу, які вправлялися без високоточного обладнання і достатньої бази знань вирішувати поставлені перед ними завдання. Звісно, деякі рішення були примітивні, та й результат не завжди був рівний очікуванням, але він був. Так німецьким конструкторам вдалося створити незвичайну за своєю конструкцією ручну гранату Diskushandgranate, яка хоч і мала масу недоліків, але була яскравим прикладом простого і оригінального рішення складного завдання.
Історія створення «чечевичної гранати»
Ще в той час, коли з’явилися перші метальні вручну вибухові пристрої, була виявлена їх головна проблема — окремий сміливий противник, замість того щоб спробувати сховатися, міг підібрати ще не вибухнувший метальний снаряд і кинути його назад. Крім того, у противника залишався час хоча б щоб лягти на землю до вибуху.
Для вирішення такої задачі можна було зменшувати час спрацьовування запалу, але це суттєво підвищувало ризик використання таких гранат солдатами. Досвідчені бійці могли кидати гранату через секунду-дві після підпалювання запалу, але в руках новобранця подібний трюк міг стати фатальним не тільки для нього, а й для його бойових товаришів. Хоча варто визнати, що така техніка кидання гранат дуже ефективна за належної вправності, особливо коли граната вибухає не на землі, а в повітрі, у підльоті до цілі, що збільшує радіус ураження осколками.
Технічно, на той момент, можна було створити детонатор з регульованим часом спрацьовування, але тільки вартість навіть найпростішої, але надійної схеми була надто високою для одноразового використання. Єдиним вірним рішенням проблеми було створення ручної гранати з підривником миттєвої дії, який би спрацьовував від удару об землю.
Рішенням цієї задачі зайнялася німецька компанія Dynamit AG. Ще до початку Першої світової війни в компанії було створено перший варіант подібної гранати, який мав заряд вибухової речовини масою всього двадцять грамів, коли маса самої гранати дорівнювала 360 грамам.
Цей варіант Diskushandgranate не варто розглядати як бойовий, оскільки його ефективність була вкрай низькою. Скоріше це був експериментальний зразок, на якому відточували роботу підривника.
Дійсно ефективним засобом ураження противника став зразок гранати 1915 року, в якому був збільшений заряд вибухової речовини, з’явилися насічки для полегшення утворення осколків при розриві, та й сама граната зросла в розмірах.
Окремо треба згадати такий факт як можливість кидання цих гранат з різних примітивних пристроїв типу пращі або великої рогатки, що значно збільшувало дальність кидка, а також дозволяло закинути в ряди противника одразу кілька вибухових пристроїв.
Конструкція гранати Diskushandgranate
Зовнішній вигляд гранати Diskushandgranate може легко ввести в оману, єдине, що видає призначення цього пристрою — знайома всім запобіжна чека. Корпус «чечевичної гранати» складався з двох чавунних деталей, які скріплювалися між собою заклепками. З внутрішнього боку кожної з половинок були борозни, які слугували для полегшення утворення осколків при розриві. Саме завдяки зовнішньому вигляду цю гранату й охрестили «чечевичною».
По ребру гранати є 6 виступаючих елементів. 4 заглушені трубки із запальною сумішшю, 1 трубка з ініціюючою вибуховою сумішшю і одна трубка запобіжника. Усі ці елементи знаходяться в зіркоподібному корпусі підривника. Посередині підривника є металева деталь у формі зірки з чотирма променями навпроти трубок із запальною сумішшю.
Запобіжник виконаний у вигляді трубки з прорізом і у своєму нормальному положенні закриває центральну металеву деталь.
Працювати все це мало наступним чином.
Після витягнення запобіжної трубки з корпусу гранати, солдат кидав її у бік противника. Завдяки своїй формі граната майже завжди падала на ребро, що штовхало одну з трубок із запальною сумішшю, і вона спрацьовувала від дотику з гострим променем центральної деталі підривника. Це приводило в дію ініціюючу суміш, яка, у свою чергу, приводила до детонації основного заряду вибухової речовини.
Граната зразка 1915 року мала масу 415 грамів, її діаметр по ребру дорівнював 100 міліметрів, вага вибухової речовини становила 130 грамів.
Плюси і мінуси ручної гранати Diskushandgranate
Головною перевагою цієї ручної гранати є простота її конструкції, яка дозволяла за мінімальні строки й вартість розгорнути її виробництво. Непотрібно не відзначити й можливість запуску кількох вибухових пристроїв із примітивних метальних знарядь.
Недоліків же чечевична граната мала значно більше. Головним недоліком Diskushandgranate є її форма. За такої форми зручно взятися за гранату для кидка просто неможливо, а якщо ще додати до всього й гладку поверхню корпусу, то про зручність використання взагалі можна не говорити.
Другим негативним якістю «чечевичної гранати» є, знову ж таки, корпус. Саме через корпус розліт осколків мінімальний у площині ребра. Тобто ефективність гранати, що вдарилася об землю в положенні паралельно горизонту, мінімальна, оскільки більша частина осколків піде вниз і вгору. Це означає, що кидання гранати єдиним зручним способом, як спортивний диск, веде до зниження ефективності її застосування.
Надійність спрацьовування підривника Diskushandgranate також сумнівна. Якщо граната падає в сніг, м’який ґрунт або воду, то очікуваного вибуху може й не відбутися.
Незважаючи на всі недоліки, важко не відзначити простоту рішення поставленого завдання конструкторами. І якщо оцінювати «чечевичну гранату» за співвідношенням ціна-якість, то інженери компанії Dynamit AG попрацювали на тверду «чотирку». Протрималася «чечевична граната» недовго, вже до кінця 1916 року виробництво згорнули, а всі запаси в армії були використані.
