Олово людству відомо кілька тисяч років. У давнину це легувальна добавка до міді для отримання бронзи. З чистого олова виготовляли тоді ще різний посуд. Олово безпечне як харчовий метал, на відміну від свинцю, його легко розплавити (температура плавлення +232 гр.), легко обробляється (пластичний метал).
Як і коли здогадалися додавати олово і сплавляти його з міддю для отримання бронзи – ніхто не знає. Але вважається, що технологія виплавки бронзи з’явилася раніше виплавки заліза. Хоча, технологія виплавки металів з руди складніша.
Але було помічено, що якщо охолодити олов’яний посуд, то він покривається сірим нальотом. Іноді починав руйнуватися. При зіткненні цих плям з іншим посудом – заражав його цим процесом. Це в давнину назвали “олов’яною чумою”. Як виявилося, олово здатне змінювати алотропну форму.
Відомі чотири алотропічні види олова. За температури нижче +13,2 °C існує форма α-олова (сіре олово) з кубічною решіткою алмазного типу. Вище +13,2 °C – стійке β-олово (біле олово) з тетрагональною кристалічною решіткою. При високих тисках виявлені також γ-олово і σ-олово.
Алотропні форми існують у багатьох хімічних елементів. Найвідоміша з таких речовин – вуглець (може існувати у формі алмазу та графіту). А штучно з вуглецю отримують ще фулерен, карбін, графен і вуглецеві нанотрубки. Відомий фосфор, який може бути в білій, червоній і чорній модифікації.
За температури нижче -33 °С олово з білої металевої форми інтенсивно переходить у сіру, порошкову. При цьому структура металу руйнується на очах.
У теплому кліматі Європи про це швидке руйнування олова не знали. Але були випадки руйнування олова та виробів з нього під час зберігання та неправильного температурного транспортування:
Наприклад, наприкінці XIX століття з Голландії до Москви відправили вантаж з олов’яними злитками. Поїзд приїхав до Росії і виявилося, що у вагонах знаходиться лише сірий порошок. Інший випадок: на початку XX століття в Санкт-Петербурзі на складах лежала військова амуніція. Під час перевірки з’ясувалося, що на формі повністю відсутні застібки. Вивчення сірої крихти, що залишилася на мундирах, показало, що це і є колишні олов’яні ґудзики.
Є думка, що “олов’яна чума” згубила армію Наполеона під час відступу з Росії. У морози форма і шинелі солдатів позбулися ґудзиків і застібок. Звісно, цей казус міг лише внести додаткову незручність і більше моральне пригнічення до лав армії. Справжня ж причина поразки непереможної армії – саме морози. А те, що одяг солдатів враз позбувся всіх застібок і ґудзиків, лише погіршило і без того тяжке становище армії, що замерзала.
“Олов’яна чума” доставляла багато проблем полярним дослідникам 18-19 століття. На кораблях, на яких були олов’яні кріплення і деталі, відбувалося їх руйнування. Фатальний випадок із цієї причини стався з експедицією Роберта Скотта до південного полюса.
Дорогою до південного полюса команда залишала вантажі з їжею і паливом (гасом). На зворотному шляху вони мали намір скористатися ним для того, щоб зігрітися і приготувати, розігріти їжу. Але виявилося, що всі каністри порожні. Річ у тім, що шви каністр у той час паяли олов’яним припоєм. Це не врахували під час планування експедиції. Олово в мороз зруйнувалося, перетворилося на сіру форму олова і сталася розгерметизація каністр. Усі члени експедиції “Терра Нова”, що розпочалася 1910 року, не повернулися назад, загинули в льодах Антарктиди.
Згодом, для розв’язання проблеми “олов’яної чуми” олово стали легувати вісмутом. А в припій додають свинець. При цьому олово зберігає свої властивості пластичного металу і за низьких температур.
